Наша мета полягає в здобутті єдності, цілісності, єдиного постійного "Я". З тієї миті, коли людина дозволила комусь вирішувати за себе, вона втратила цілісність і роздвоїлася. Вона намагатиметься бути "хорошими" частинами себе, а погані безжалісно відкидати, відторгати, витісняти у підсвідоме. Такий стан речей наводить на роздуми, наскільки ми далекі від своєї єдності. Радикально змінити ситуацію можна лише тоді, коли пізнаємо всі ці "погані" частини, що утворюють наше єство. Тоді, коли ми приділимо належну увагу кожному з них, ми можемо приступити до роботи над одним, головним "Я", навколо якого можна відтворити нашу єдність і таким чином повернути собі втрачену цілісність.
Отже, справжнє "Я" може зростати тільки спільно з вивченням себе, із серйозною, ґрунтовною роботою над самим собою. Постійного "Я" немає. Воно повинно вирости, але не може прорости, коли поховане під склепінням різноманітних комплексів, ототожнень, стереотипів негативного мислення, імпринтів із минулого. Для того щоб цей процес проростання розпочався, необхідно, як уже було сказано, підготувати підґрунтя для нього.
Починати необхідно насамперед з того, щоб сформувати у своїй свідомості принципово нове уявлення, нові переконання щодо власної ідентичності, відштовхуючись, із одного боку, від того, що є, а з іншого боку, рухаючись у напрямі творення нового, бажаного образу "Я".
Специфічна властивість людського мозку полягає в тому, що він завжди зациклюється на тому, чого в нього немає. І це, мабуть, нормально. Погано тільки те, що свідомо він прагне одного, а насправді, на підсвідомому рівні, думає про інше. Наприклад, нам хочеться бути більш розкутими, товариськими, упевненими в собі, однак ми постійно думаємо про те, які ми незграбні і як не вміємо підтримати компанію, знову і знову нагадуючи собі про власні проблеми і недоліки. Ми можемо хотіти стати сильними, але якщо в нашій підсвідомості у корінилася слабкість, ми лише будемо тішити себе надією, що колись таки набудемо бажаної сили. В ситуації, що склалася, людина стає закритою для будь-яких змін; і чим вона слабкіша, тим менше вміщує в себе освітянських "вливань". Більше того, такій людині і не варто допомагати; скільки в неї не вливай - все буде на марне. Якщо самому благодійнику і шкодить така доброчинність, то для того, кому вона надана, подібна ласка буває просто згубною; людина перетворюється на психологічного утриманця і розвиток припиняється. Але найцікавіше - те, що ситуація може обернутися так, що все те, що ви можете дати такій особі, з великим ступенем вірогідності може бути використано нею проти вас. Так уже повелося, коли намагаєшся врятувати когось, то він зазвичай і тебе тягне за собою у болото. Може, саме цей факт мав на увазі Ф. Ніцше, коли говорив: "Того, хто падає, - штовхни".
Немає коментарів:
Дописати коментар