Усвідомлення власного "Я"

Усвідомлення власного «Я» та роль самооцінки в розвитку особистості

Усвідомлення власного «Я» та розвиток самооцінки особистості є завжди актуальними для людини, яка хоче досягти у житті успіху. В наш час актуальність високої самооцінки велика, тому що саме вона сприяє кар’єрному росту, є вирішальною у спілкуванні з людьми та формуванні життєвої позиції людини. Відображаючи рівень задоволення  чи не задоволення собою, самооцінка створює основу для сприймання власного успіху чи неуспіху в діяльності, досягнення мети певного рівня, тобто рівня домагань особистості.

«Я-концепція» - це виявлення самосвідомості. Вона становить собою динамічну систему уявлень про себе. Однак слід зауважити, що на відміну від самосвідомості, образ «Я», крім усвідомлених компонентів, містить несвідоме «Я» на рівні самопочуття, уявлень. Головна функція образу «Я» - забезпечити інтегрованість, цілісність індивіда, його особистісну сутність досягти суб’єктивної гармонії.

Багато науковців розглядали цю проблему. Відомий психоаналітик З. Фройд вважав внутрішнім джерелом розвитку «Я» особистості суперечність між його реальним та ідеальним компонентами (боротьба «Его» та «Супер-Его»). А. Маслоу вбачав внутрішню суперечність у невідповідності реального рівня самоактулізації індивіда, його можливому рівню. В результаті суб’єкт шукає нові способи поведінки, які дозволяють йому більш самоактулізуватися. У своїх концепціях самоактулізації особистості як прагнення до самовияву Маслоу дає опис вимог, яким повинен відповідати індивід[1,с.247]. Роджерс підкреслює здатність людини до особистісного самовдосконалення. Центральним поняттям його теорії є поняття «Я», оскільки кожна людина вирішує: Хто я? Що я можу зробити, щоб стати тим, ким я хочу бути?

Отже, «Я-концепція» - це оцінно-пізнавальна система, що переживається і більш-менш усвідомлюється індивідом. На її основі складається ставлення індивіда до себе та до інших, що спирається на особистісну самооцінку своїх можливостей, здібностей, характеру. Е. Фромм наголошує: «Моє власне «Я» повинно бути таким самим об’єктом моєї любові, як і інша людина. Ствердження власного життя, щастя, розвитку свободи укорінено в моїй здатності любити, тобто в турботі, повазі, відповідальності й знаннях. Якщо індивід здатний любити творчо, він любить і себе; якщо він любить лише інших, він загалом не може любити». Отже, образ «Я» постає як регулятор взаємин, міжособистісних стосунків людини.